Історична довідка

ІСТОРІЯ ВІЙСЬКОВОГО МІСТЕЧКА № 34

Комплекс споруд військового містечка № 34 почав формуватися у 1873 році. Спочатку всі споруди були дерев’яними, але у 1897 році біля щойно прокладеної Керосинної вулиці (нині вул. Шолуденка) почалося значне цегляне будівництво. Архітектором І. Ніколаєвим побудована триповерхова казарма для чотирьох рот, двоповерхові склади, господарчі приміщення у глибину кварталу. До нашого часу переважна більшість цих будівель не збереглася. У 1911 році архітектором М. Бобрусовим зведена споруда існуючого на теперішній час корпусу казарменних приміщень на вулиці Казарменій (нині вул. Г. Андрющенка, 6в).

Новобудову зайняв 132-й Бендерський піхотний полк, що входив до складу 33-ї піхотної дивізії. Полк відлічував свою історію з 1811 року, але бойове хрещення отримав під час російсько-турецької війни 1877-1878 років. Особливо відзначився при взятті турецької фортеці „Рашук” та при штурмі Аблови. У Києві дислокувався з 1879 року.

З початку травня 1917 року до Бендерських казарм було переведено новосформовану українську військову частину – Перший Український козачий  полк ім. гетьмана Б.Хмельницького. У листопаді 1917 року у Бендерських казармах розмістився 2-й Сердюцький полк імені гетьмана Полуботка. У березні 1918 року у Бендерських казармах дислокувався 2-й Запорізький полк підполковника П. Болбочана, у квітні – підрозділи 1-ї Синьожупанної дивізії, незабаром розпущеної німецькою окупаційною владою. Потім у Бендерських казармах перебували німецькі частини та шпиталь. У радянські часи будівлі казарм використовувалися для гарнізонного шпиталю (1919р.), як збірно-пересильний пункт (початок 1920р.). Пізніше тут дислокувалися частини 134-го Придністровського стрілецького полку 45-ї Волинської стрілецької  дивізії.

На початку нацистської окупації Києва у 1941р. будівлі казарм використовувалися як тимчасовий концентраційний табір для військовополонених та затриманих. В’язні розміщувалися у двоповерховій казарменій споруді, гаражах та сховищах, з яких фашисти зробили бараки. У таборі утримувались близько 3000 ув’язнених, серед яких знаходились відомі гравці футбольного клубу „Динамо”, що брали участь в іграх з німецькими футболістами „Люфтваффе” . Умови утримання були жахливими, щодня вмирало по кілька десятків людей, багатьох розстрілювали за межами табору.

Полковий знак 132-го Бендерського піхотного полку

В наш час про ці події нагадує меморіальна дошка на споруді корпусу 34/1.

За час фашистської окупації споруди казарменого містечка отримали великі пошкодження. Для їх повного відновлення у важкий повоєнний час знадобилося декілька років. У 1955 році було прийнято рішення про розміщення на території військового містечка №34 частини кафедр Київського Вищого Інженерно-авіаційного училища Військово-Повітряних Сил Збройних Сил СРСР (з часом – Київського інституту ВПС). У 1955 році вулиця Казармена була перейменована у вулицю генерала Ватутіна, а у 1982 році – у вулицю Г. Андрющенка.

Починаючи з 1956 року, за дуже короткий період завдяки самовідданій, творчій і наполегливій праці професорсько-викладацького та інженерно-технічного складу інженерного факультету при активній участі слухачів та курсантів приміщення в будівлях в/м 34 перетворились в сучасні наукові лабораторії та навчальні аудиторії повноцінного вищого авіаційно-інженерного  навчального закладу зі спеціальними кафедрами: інженерно-авіаційної служби, конструкції літальних апаратів, теорії і конструкції авіаційних двигунів, аеродинаміки та динаміки польотів, авіаційного матеріалознавства, ремонту і відновлення авіаційної техніки. Очолив факультет генерал-майор інженерно-технічної служби А.А. Белоусов. Лабораторії кафедр регулярно поповнювались новітніми зразками вітчизняної авіаційної техніки

Вигляд відбудованого військового містечка №34. Фото 70-х років

В арсеналі факультету були унікальні лабораторії по дослідженню аеродинаміки та динаміки польоту на дозвукових і надзвукових швидкостях в аеродинамічних та гідродинамічних трубах. Була створена сучасна газодинамічна лабораторія по дослідженню питань теорії та конструкції газотурбінних авіаційних двигунів, вивченню проблем авіаційного матеріалознавства. Також обладнувались та удосконалювались у відповідності до вимог вищої освіти лабораторії та аудиторії загальноосвітніх фундаментальних дисциплін: фізики, хімії, математики, нарисної геометрії та креслення. За роки існування інженерного факультету було підготовлено близько 5000 інженерів з експлуатації літаків та двигунів, серед них 73 випускника факультету отримали диплом з відзнакою та золоту медаль.

Заняття в одній з аудиторій корпусу 34/1. Фото 60-х років
Заняття слухачів у спеціалізованій аудиторії. Фото 70-х років
Лабораторні заняття слухачів на дозвуковій аеродинамічній трубі. Фото 70-х років
Робота над дипломними проектами слухачів. Фото 70-х років
Лабораторія авіаційних силових установок. Праворуч - лауреат Сталінської премії доктор технічних наук М.М. Красношапка. Фото початку 80-х років
Один з перших випусків слухачів інженерного факультету

З вересня 2000 року в корпусі 34/1 військового містечка розташовано Науковий центр ВПС (нині Державний науково-дослідний інститут авіації).

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ІНСТИТУТУ

1975 рік – у складі Київського вищого військового авіаційного інженерного училища при провідних кафедрах утворено 10 науково-дослідних лабораторій.

1992 рік – на базі науково-дослідних лабораторій утворено Науковий центр при Київському інституті Військово-Повітряних Сил.

1996 рік  – Науковий центр Військово-Повітряних Сил набуває самостійності і виводиться із штату інституту.

1997 рік – розпочато видання збірника наукових праць центру.

1998 рік – центр набуває окремих прав юридичної особи.

2000 рік – центр розпочав підготовку наукових кадрів в докторантурі та ад’юнктурі, створено спеціалізовану вчену раду та проведено перший захист кандидатської дисертації.

2001 рік – проведено набір та здійснено перший випуск з ад’юнктури центру.

2002 рік – центр перейменований у Науковий центр Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України.

2005 рік – центр реорганізований у Державний науково-дослідний інститут авіації